Управління якістю освітніх послуг у закладі вищої освіти

1. Потенційна ефективність системи оцінювання якості освіти

Потенційна ефективність системи акредитації (дослідження таких якостей системи, як надійність, керованість та життєздатність) обумовлена синергетикою оцінки якості на всіх рівнях.

Синергетика (англ. Synergetics, від грецького. Син — «спільне» і ергос — «дія») — міждисциплінарна наука, що займається вивченням процесів самоорганізації і виникнення, підтримки стійкості і розпаду структур (систем) різної природи. Серед численних складових системи якості ключовою є підсистема оцінювання якості освітнього процесу.

Перенесення центру ваги з процедур зовнішнього контролю якості освітнього процесу і його результатів на базі національних систем акредитації в бік внутрішньої самооцінки ВНЗ є важливою світовою тенденцією в сфері забезпечення якості освіти та передбачає побудову та розвиток її оцінювання. Внутрішнє оцінювання є найбільш достовірним.

Підсистема оцінювання якості освітнього процесу у ВНЗ може бути представлена за допомогою внутрішньої і зовнішньої оцінки на різних рівнях реалізації вищої освіти, які взаємопов'язані, взаємодоповнюють, взаємообумовлюють одна одну.

Що стосується макрорівня оцінювання якості освітнього процесу у ВНЗ, слід взяти до уваги інформацію, що стосується юридичної бази системи, наприклад законодавчі та нормативно-правові документи. На цьому рівні включається аналіз планування, фінансування і бюджету, нові підходи до оцінювання, опис процесів прийняття рішень і поширення інформації, а також механізм розподілу ролей і повноважень між основними учасниками системи.

На даному рівні також важливо врахувати принципи і стилі організації керівництва, зовнішнє і внутрішнє співробітництво на міжнародному, національному, регіональному або місцевому рівнях для оцінки заходів з надання допомоги, фізичні ресурси, системи автономності різних рівнів, на яких приймаються рішення. Макрорівень також стосується процедур прийняття рішень та адміністративних структур, відповідальних за процес реалізації вищої освіти.

Мезорівень оцінювання якості освітнього процесу у ВНЗ надає інформацію про реалізацію політики в галузі вищої освіти. Він стосується цілей і загальної структури оцінювання, основних суб'єктів оцінювання, адміністративних та фінансових аспектів, оцінювання досягнутих результатів щодо намічених цілей.

У цьому контексті важливо проаналізувати ступінь досягнення програмами намічених цілей, а також відповідність вкладених коштів певним цілям, людським, фінансовим та фізичним ресурсам.

Таким чином, на цьому рівні оцінювання в основному стосується урядової стратегії і результатів її проведення.

До екзорівня оцінювання відноситься взаємодія основних учасників системи вищої освіти із зовнішнім світом, із зацікавленими учасниками, які функціонують поза системою освіти, але мають до неї відношення, таких як соціальні партнери, підприємці, різні асоціації, міжнародні організації і т. ін.

Цей рівень також стосується зовнішнього впливу на процеси, що відбуваються в системі вищої освіти, на ринок праці. Особливо важливими є взаємини між системою вищої освіти та виробничою сферою. Наприклад, до того як буде розроблена навчальна програма, виробнича сфера повинна викласти свої потреби в конкретних професійних профілях, оцінити якість підготовки студентів.

У ході професійної підготовки студенти можуть використовувати можливість брати участь у практичній діяльності безпосередньо на виробництві і отримувати перший професійний досвід.

Однак, крім виробничої сфери, не можна забувати важливість вкладу соціальних партнерів.

У багатьох країнах залучення асоціацій роботодавців та працівників у співпрацю з відповідальними органами управління освітою, в процес прийняття рішень (як регулюючих структур) має давню традицію.

Ця співпраця може бути інституціолізована на різних рівнях (комітети, структури, що виробляють рекомендації, дослідницькі та політичні організації). Вона забезпечує участь у процесі всіх значущих соціальних груп і служить розвитку соціального та економічного секторів. Тристоронні комісії до деякої міри гарантують встановлення прямих і адекватних зв'язків між потребами виробничого і обслуговуючого секторів, інтересами студентів, стажистів, дорослих студентів і стратегією уряду в галузі вищої освіти.

Мікрорівень оцінювання відноситься до різних окремих організацій і учасників, які здійснюють професійну підготовку на практиці. На цьому рівні оцінювання стосується інфраструктури (приміщення, обладнання, матеріали), персоналу (керівництво, викладачі, адміністративні та допоміжні структури) та навчальних заходів (розробка навчальних програм, якість навчальних курсів і семінарів) та ін.

Після досягнення ясності на одному або багатьох структурних рівнях буде реалізовуватися процедура оцінювання. І тільки тоді стає можливим визначити точні цілі і зміст оцінювання.

2. Етапи системи оцінювання діяльності освітньої установи (вищого навчального закладу)

Система оцінки діяльності установи вищого навчального закладу порівнянна з міжнародними підходами і припускає три етапи:

- ліцензування – оцінка відповідності умов освітньої діяльності державним вимогам до рівня викладацьких кадрів, навчальної і навчально-методичної літератури, навчальних аудиторій, оснащеності необхідним устаткуванням як аудиторій, так і різних лабораторій;

- атестація – оцінка відповідності змісту, рівня і якості підготовки випускників вимогам державного освітнього стандарту;

- акредитація – встановлення (підтвердження на черговий термін) державного акредитаційного статусу ВНЗ за типом (вищий навчальний заклад) і формою (інститут, академія, університет) зі встановленням переліку освітніх програм вищої професійної освіти, по яких ВНЗ має право видавати документи про утворення державного зразка.

Збереження двох процедур – ліцензування як дозволу і державної акредитації як підтвердження якості освіти з боку держави – відповідає правилам, прийнятим у більшості європейських країн, і сприяє гармонізації оцінних процедур у рамках Болонської системи.

Розрізняють два типи акредитацій – державну і суспільну.

Державна акредитація – визнання ефективності діяльності освітньої установи, підтвердження на черговий термін або зміна його державного акредитаційного статусу. Після державної акредитації для вищого навчального закладу встановлюється перелік освітніх програм вищої професійної освіти, на підставі яких вишу надається право видавати документи про утворення державного зразка.

Суспільна акредитація – процедура визнання суспільними і професійними асоціаціями і об’єднаннями відповідності діяльності освітньої організації певним критеріям, вимогам і нормам.

3. Акредитація попередньої неформалізованої освіти

Реальною проблемою в багатьох країнах Болонського простору для оцінки навчання є проблема офіційного визнання документів про освіту. З нею зіштовхуються ті, які насамперед навчаються, які хотіли б отримати визнання знайдених ними знань, умінь і компетенцій поза стінами освітніх установ. На сьогодні ще не сформовані структури, що мають повноваження визначати результати навчання і встановлювати кількість перекладних залікових одиниць (система залікових одиниць/система кредитів).

Як відомо, такими правами в Європі наділені університети й інші ВНЗ. В Україні відсутня стандартна система оцінки і визнання результатів неформалізованого навчання, не розроблені принципи і механізми застосування для цього Європейської системи перекладних залікових одиниць (ECTS). Водночас досягнення тих, хто навчається, незалежно від того, де і як відбувалася їх підготовка, можуть бути оцінені, наприклад, при визначенні рівня оволодіння ними іноземними мовами.

Такий досвід є, і в Україні ВНЗ вже використовують систему оцінки із застосуванням елементів методології, запропонованої експертами Ради Європи в монографії «Загальноєвропейські компетенції володіння іноземною мовою: вивчення, навчання, оцінка» (The Common European Framework of Reference). Розроблений на цій основі «Європейський мовний портфель», що є інструментом самооцінки, може бути використаний для оцінки рівнів володіння професійно орієнтованими компетенціями для тих, хто отримав відповідний сертифікат як у результаті освоєння тієї або іншої програми: у школі, на курсах, так і в процесі неформалізованого навчання, наприклад в сім’ї, або в процесі трудової діяльності.

У країнах Болонського простору наявна різноманітність шляхів формування професійної кар’єри. Унаслідок цього пріоритетним стає питання про визнання і оцінку попередньої освіти, отриманої на різного роду курсах, самостійно або в процесі навчання, підвищення кваліфікації за місцем роботи, а також в результаті практичного досвіду, придбаного на роботі, в побуті, тобто в процесі неформалізованого навчання (Акредитація попереднього неформалізованого навчання – APEL).

Передбачається, що така освіта може бути підтверджена офіційно за допомогою Європейської системи перекладних залікових одиниць (ECTS). У цьому випадку відповідний навчальний заклад може за наслідками продемонстрованих знань, навичок і компетенцій, які зафіксовані в різних документах, сертифікатах або ж отримані в результаті вступних випробувань, оцінити рівень відповідності етапу навчання.

Акредитація попередньої освіти становить інтерес передусім для дорослих людей, які мають намір продовжувати навчання або пройти освітню програму в скорочені терміни. Це положення має принципове значення для реалізації європейських підходів до процесу навчання протягом життя. Одним із напрямів модернізації вищої освіти в рамках Болонського простору на сучасному етапі є введення системи перекладних залікових одиниць (система залікових одиниць/система кредитів), зіставної з системою, прийнятою в Європі (ECTS), яка згодом, можливо, застосовуватиметься на національному рівні для акредитації неофіційної освіти і неформалізованого навчання (офіційна, неофіційна і неформалізована освіта).

Така система перекладних залікових одиниць повинна відповідати вимогам забезпечення якості освітніх установ і їх програм навчання (система забезпечення якості), що стало б основою для створення інституту акредитації попередньої освіти, навчання і практичного досвіду.

4. Документи про вищу освіту (наукові ступені)

Документ про вищу освіту (науковий ступінь) видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню (наукову) програму та пройшла атестацію.

Встановлюються такі види документів про вищу освіту (наукові ступені) за відповідними ступенями:

- диплом молодшого бакалавра;

- диплом бакалавра;

- диплом магістра;

- диплом доктора філософії;

- диплом доктора наук.

У дипломі молодшого бакалавра, бакалавра, магістра зазначаються назва вищого навчального закладу (наукової установи), що видав цей документ (у разі здобуття вищої освіти у відокремленому підрозділі вищого навчального закладу (наукової установи) - також назва такого підрозділу), а також кваліфікація, що складається з інформації про здобутий особою ступінь вищої освіти, спеціальність та спеціалізацію, та в певних випадках - професійну кваліфікацію.

{Частина третя статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 848-VIII від 26.11.2015}

У дипломі доктора філософії, доктора наук зазначаються назва вищого навчального закладу (наукової установи), в якому здійснювалася підготовка, назва вищого навчального закладу (наукової установи), у спеціалізованій вченій раді якого (якої) захищено наукові досягнення, а також назва кваліфікації, що складається з інформації про здобутий особою науковий ступінь, галузь знань та/або спеціальність.

У назві кваліфікації зазначаються ступінь доктора філософії та галузь знань (доктор філософії в галузі біології тощо). У разі якщо дисертаційне дослідження виконано в суміжних галузях знань, ступені доктора філософії і доктора наук присуджуються у провідній галузі із зазначенням міжгалузевого характеру роботи.

Невід’ємною частиною диплома бакалавра, магістра, доктора філософії є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома міститься інформація про результати навчання особи, що складається з інформації про назви дисциплін, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України.

Документ про вищу освіту державного зразка видається вищим навчальним закладом тільки за акредитованою освітньою програмою. За неакредитованою освітньою програмою вищі навчальні заклади виготовляють і видають власні документи про вищу освіту у порядку та за зразком, що визначені вченою радою вищого навчального закладу.

Документи про вищу освіту державного зразка для осіб, які навчаються за державним замовленням, виготовляються вищими навчальними закладами та видаються за рахунок коштів державного бюджету, а для осіб, які навчаються за кошти фізичних або юридичних осіб, вартість документів про вищу освіту включається у вартість навчання. Гранична вартість документів про вищу освіту державного зразка та перелік інформації, яка повинна міститися у документі про вищу освіту, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

У разі здобуття особою вищої освіти за узгодженими між вищими навчальними закладами, у тому числі іноземними, освітніми програмами вищі навчальні заклади мають право виготовляти та видавати спільні дипломи за зразком, визначеним спільним рішенням учених рад таких вищих навчальних закладів.

У разі здобуття особою вищої освіти одночасно за двома спеціальностями (спеціалізаціями) вищий навчальний заклад має право виготовляти та видавати подвійний диплом за зразком, визначеним вченою радою вищого навчального закладу.

Інформація про видані дипломи вноситься вищими навчальними закладами, крім вищих військових навчальних закладів, до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.

Додаток до диплома

Мета БП – розширення доступу до європейської освіти, зокрема за допомогою введення зіставної системи ступенів вищої освіти, застосування Європейської системи перекладних залікових одиниць (ECTS), видачі випускникам ВНЗ загальноєвропейського додатка до диплома на основі залікових одиниць. Це дозволить забезпечити працевлаштування випускників, оскільки всі академічні ступені й інші кваліфікації будуть орієнтовані на європейський ринок праці. Для реалізації положень Болонської декларації МОН України затвердило план заходів на 2005 – 2010 рр. Одним із найважливіших заходів даного плану є введення у ВНЗ додатку до диплома про вищу професійну освіту, сумісного із загальноєвропейським додатком до диплома про вищу освіту.

У 2006 р. було передбачено завершення роботи над зразком цього документа, який містить:

- розроблення єдиної системи класифікації освітніх програм; переклад англійською мовою дисциплін компонентів державних освітніх стандартів вищої професійної освіти і їх публікацію;

- розроблення методичних рекомендацій по заповненню додатка до диплома про вищу професійну освіту;

- створення і забезпечення функціонування веб-сайту з інформацією про введення додатка до диплома про вищу професійну освіту для інтернет-порталу стосовно Болонської декларації.

Однак заплановану роботу до кінця не було доведено.

Дескриптори як форма оформлення результатів навчання

Результати навчання можуть бути задані у формі дескрипторів – описи того, що повинна знати, розуміти і/або уміти особа, що навчається, після закінчення навчальної програми. Система дескрипторів є інваріантною, тобто не прив’язаною до конкретного освітнього контексту, що полегшує зіставлення різних систем сертифікації. У БП розглядаються Дублінські дескриптори для кваліфікацій/ступенів вищої освіти: кваліфікації, що означають завершення скороченого циклу вищої освіти (в рамках першого циклу ступеня/степені/ рівня); кваліфікації, що означають завершення першого циклу; кваліфікації, що означають завершення другого циклу; кваліфікації, що означають завершення третього циклу. На думку експертів, Дублінські дескриптори становлять можливий консенсус у сфері оцінки результатів навчання на кожному рівні або ступені навчання і можуть застосовуватися в національних системах вищої освіти з більшим ступенем деталізації. Водночас про загальноєвропейську згоду із цього приводу нині говорити рано.

Зокрема, висловлюється думка, що зайва деталізація не повинна обмежувати національні інтереси в цій сфері. В Україні поняття “дескриптор” використовується стосовно компетентнісної моделі бакалавра і магістра в державному освітньому стандарті вищого професійного утворення нового покоління, що розробляється на сьогодні. У структурі стандарту закладені як інваріантні до сфери діяльності дескриптори, так і спеціальні. На відміну від характерної для державних освітніх стандартів, що діють, кваліфікаційної моделі, компетентнісна модель фахівця, орієнтована на сферу професійної діяльності, менш жорстко прив’язана до конкретного об’єкта і предмета праці. Моделлю є опис того, яким набором компетенцій повинен володіти випускник ВНЗ, до виконання яких професійних функцій він має бути підготовлений і яка має бути ступінь його підготовленості до виконання конкретної функції.

Компетентнісна характеристика бакалавра/магістра є однією із складових загальної характеристики спеціальності. Разом з компетенціями сюди також належать: сфери професійної діяльності і їх види; можливості продовження освіти; вимоги до рівня підготовки абітурієнта; терміни освоєння освітньої програми. У Російській Федерації ця система успішно реалізується в деяких ВНЗ, що використовують у навчальному процесі Європейський мовний портфель (далі – ЄМП) для студентів-філологів (акредитований Валідаційним комітетом Ради Європи № 27.2002). У ЄМП представлено дві групи дескрипторів: дескриптори мовних умінь загального спрямування і професійно орієнтовані дескриптори.

5. Питання визнання дипломів, документів про освіту або інших кваліфікаційних документів

Питання визнання дипломів, документів про освіту або інших кваліфікаційних документів розглядається в рамках БП у трьох аспектах:

- як академічне визнання;

- як професійне визнання де-юре;

- як професійне визнання де-факто.

Нині у відносинах між Україною і європейськими партнерами переважає академічне визнання і професійне визнання де-факто.

Розвиток системи визнання кваліфікаційних документів про освіту направлений на те, щоб брати до уваги не тільки зафіксовану формально кваліфікацію, але і кваліфікацію, отриману вже внаслідок практичного досвіду роботи, що дає своєю чергою доступ до системи післядипломної освіти і підвищення кваліфікації на базі попередньої вищої освіти.

Питання визнання документів про освіту відображені в Лісабонській конвенції про визнання. Проблема визнання дипломів має ґрунтовну юридичну складову, за цього не всі аспекти законодавчого регулювання на сьогодні знаходять своє рішення.

У цьому відношенні учасники процесу йдуть по шляху укладання угод на інституційному рівні, передусім угод між ВНЗ, з огляду на критерій порівнянності навичок і компетентності заявників. Значну координувальну роль у питаннях визнання покликані виконувати мережі ENIC Network/NARIC Network.

На конференції в Берліні (2003 р.) йшлося як про визнання ступенів, так і про визнання періодів навчання. На конференції в Бергене (2005 р.) була підкреслена необхідність розглядати питання визнання також в контексті навчання упродовж життя. Внаслідок цього в комюніке конференції було звернено увагу на вдосконалення системи визнання попереднього навчання (Акредитація попередньої освіти (APL)) як частини програм вищої освіти, враховуючи, де можливо, неофіційну і неформалізовану освіту (Акредитація попереднього неформалізованого навчання (APEL)).

Не зважаючи на те, що долучення України до Болонської системи задекларовано у 2005 році, Державна акредитаційна комісія так і не увійшла до складу ENQA і не потрапила в EQAR. Це при тому, що членами ENQA вже є акредитаційні організації більшості країн центральної та східної Європи.